Цікаві фішки що видають почерк режисерів в їх творіннях

Розпочне список Крістофер Нолан, який любить використовувати простий предмет, що наприкінці фільму стає найголовнішим, наприклад – дзиґа у фільмі “Початок”, годинник у фільмі “Інтелстеллар” та фото  у фільмі “Пам’ятай”.

Також режисер обожнює повертатися до флешбеків та флешфорвардів, стрічка може йти у зворотньому хронологічному порядку, сюжетні лінії можуть йти паралелльно, а минуле залежитиме від майбутнього.
Далі у списку буде Уес Андерсон. Його характер зйомок полягає у тому, що у цікавих кадрах спостерігається чітка симетрія предметів. Режисер дуже чітко працює із кольоровою палітрою. Також йому подобається вдаватися в деталізацію.

Ми не оминемо увагою Квентіна Тарантіно, що не може не залити кадри із фільмів нутрощами та кров’ю. Але герої фільмів так жартують з самих епізодів вбивства, що це більше схоже на чорний гумор, аніж на сумну історію смерті.

Та, якщо уважно спостерігати за фільмами режисера, можна відмітити, що завжди і усюди є кадри жіночих ніжок, саме ступні. Хоча, сам Квентін мовчить на цей рахунок, та відхиляє любий натяк на його фетіш.
Не можливо було не додати в цей цікавий список прекрасного режисера, що створив такі фільми як “Карти, гроші, два пістолети”, “Мадонна.Я відкрию свої секрети”, “Шерлок Холмс” та багато інших.

Гая легко впізнати по так званому кліповому монтажу. Статика та динаміка чередуються. Наприклад, зав’язка фільму “Карти, гроші, два пістолети” була стиснута в 1 хв. 20 сек. Один з улюблених прийомів – закадровий голос героя, цим створюється дружня атмосфера, та можливість орієнтуватися в подіях.
Гай Річі по праву зветься майстром кримінальної комедії, в якій висвітлює найзлачніші місця Лондону, місцевих розбишак, що постійно травлять маргінальний юмор та вляпуються у якісь історії.