У кожного із нас є такі книги, які повертають в дитинство. Згадуючи про пригоди Вінні-Пуха та друзів, Незнайки, чи Мауглі, ми наче знову відчуваємо себе безтурботними дітьми, що з нетерпінням чекають, поки мама чи тато прочитають книгу на ніч. Книги для дівчаток ви можете придбати на сайті book24.
Для мене такою книгою стала «Пеппі Довгапанчоха». Я читав її разом із мамою, сам, слухав аудіодиск, ходив на виставу за мотивами цієї повісті… Історія про пригоди рудої дівчинки Пеппі захопила мене.
Коли я виріс, то почав читати серйозніші книги. Не так часто я згадував про ту повість, що припадала пилом на полиці, але коли мій погляд падав на неї, то я витягував книгу, й міг довго дивитися на обкладинку, поринувши в ностальгію.
Нещодавно я дізнався, що наближається день народження Астрід Ліндгрен, авторки повісті (14 листопада), й вирішив поцікавитися її життям. Ось, які цікаві факти я знайшов.
Працювала журналістом із 15 років
Ще будучи підлітком, Астрід влаштувалася у «Віммербю Тіндінг», головну газету її містечка. Там вона писала короткі замітки, некрологи, займалася коректурою. Що цікаво, більшість її статей виходили без підпису. Проте, було й кілька авторських репортажів.
В той час журналістика була суто чоловічою професією, і влаштуватися на цю роботу жінці було не так і легко. Незважаючи на це, завдяки наполегливості й таланту Ліндгрен, головний редактор погодився взяти її в редакцію, де вона й пропрацювала 2 роки.
В юності пережила голод і депресію
Народивши сина, Астрід переїхала в Стокгольм, щоб вчитися на стенографістку. Це були одні з найтяжчих її років: письменниця сумувала за сином, страждала від відчуження батьків. Грошей не було навіть на їжу, й вона тратила останні кошти на найдешевший поїзд в Копенгаген, до сина. Судячи з тогочасних її листів, можна зрозуміти, що цей період життя Астрід був сповнений відчаю та навіть думок про суїцид.
Служила в шведській розвідці
У часи Другої світової сім’ї письменниці понад все були потрібні гроші, й Астрід довелося влаштуватися у відділ перлюстрації Стокгольмської пошти. Кожного дня їй потрібно було переглядати чужі листи.
«Так дивно читати листи людей, які пишуть, що їх рідні чи друзі загинули під час бомбардування. Коли про це пишуть газети, то якось не віриться, але коли ти із листа дізнаєшся про «смерть двох Жакових дітей під час окупації Люксембурга», чи ще щось таке, то це раптово стає жахливою реальністю».
В «Пеппі Довгапанчосі» вона насміхається над нацистами
Перша редакція повісті була написана під час війни, тому наповнена прихованою критикою Гітлерівського режиму. Це проявляється в самому характері Пеппі – вона не любить агресії, і у відповідає на неї мирним хуліганством і хорошим настроєм.
У повісті також є епізод, у якому Довгапанчоха разом із друзями йде в цирк. Там вони зустрічають злого й жорстокого директора цирку, який є уособленням Гітлера. Він, до того ж, говорить із німецьким акцентом. Трохи пізніше у книзі з’являється ще один негативний персонаж, силач на ймення Адольф.
Першою історію про Пеппі почула тяжкохвора донька письменниці
Одного разу донька Астрід захворіла на запалення легень. Ніякі ліки їй не допомагали, й щоб хоч якось скрасити хворобу, Ліндгрен придумала історію про рудоволосу дівчинку, яку спочатку назвала Піппі. Після того, як донька вперше почула її, то почала одужувати, до неї повернувся апетит. Надихнувшись цим, письменниця вирішила самостійно видрукувати й сплести перший екземпляр книги. З часом, Піппі стала Пеппі, а її історія отримала світову популярність.