Історія виникнення чаю

Сьогодні чай став невід’ємною частиною повсякденного життя: його п’ють зранку, в обід та ввечері, бо він чудово тамує спрагу; деякі види чаю навіть мають лікувальні властивості, як, наприклад, з м’ятою, імбиром або чебрецем. Ці та інші екзотичні сорти ви можете придбати в інтернет магазині чаю grusha.ua.
Історія чаю бере свій початок в Стародавньому Китаї. Існує безліч легенд про те, як він з’явився. За одним із переказів, відкриття цього напою належить імператору Шень Нуну, «Божественному Хліборобові» (близько 2737-2697 рр. до н. е.), який у Китаї вважається покровителем медицини. Одного разу, Шень Нун блукав серед неприступних гірських вершин. Стомившись від спраги, він присів відпочити біля невеликого деревця, листя якого виділяли запашний аромат.
Раптом подув вітер, і з гілки дерева зірвався листочок, який опустився прямо в чашу Шень Луна з чистою водою. Спробувавши одержаний напій, імператор був захоплений його ніжно-зеленим кольором, дивовижним смаком і приємним ароматом. Зробивши кілька ковтків, він одразу відчув прилив сил. З того часу чай став національним напоєм Китаю.
Спочатку його вживали, як лікарський засіб (у часи династії Хань), а пізніше, за правління династії Тан почали вживати, як повсякденний напій.

Пили його по-різному: були навіть традиції додавання солі, й відмова від варіння. Заварювати чай окропом стали тільки під час правління династії Мінг (14-17 століття). Таким чином, вживати чай так, як сьогодні, почали лише 700 років тому.
Багато для популяризації чаю як напою та чайної церемонії зробив Лу Тун. За династії Сун у вжиток увійшов листовий чай і у вигляді порошку, який збивали віночком з невеликою кількістю води. Чаювання перетворилося на вишукане проведення часу, вершиною якого була Сунська чайна церемонія. Саме її запозичили японці, зробивши частиною своєї культури.

В Європу китайський чай привезли німецькі та голландські торговці на початку сімнадцятого століття. Португальці везли його з китайського морського порту Макао, а голландці доставили його до Європи через Індонезію.
Цей напій не користувався попитом у європейців, які скуштували його, але віддали перевагу каві. Визнання чаю відбулося аж 1652 року в Англії, коли англійці почали торгувати чаєм. Об’єми його продажу зросли завдяки підтримці королівських осіб. Чаювання почало набирати обертів, коли англійський король Чарльз II одружився з португальською принцесою Кетрін, запеклою любителькою чаю. Кетрін пила чай при дворі з вишуканих напівпрозорих китайських чашок, і незабаром цей приклад перейняли дворяни.
Чай був дуже дорогим, але модним. Чаювання отримало стильність та вишуканість. Для аристократів, які стежили за модою, він став невід’ємною частиною стилю.
У Британії та кількох інших країнах чай став хорошою альтернативою пиву, яке раніше було поширеним напоєм до сніданку. Чай не лише вгамовував спрагу, але й освіжав, бадьорив, був смачним і до того ж – від нього не можна сп’яніти.